Вбиваючи час у Відні Мені подобається посольство Австрії — воно знаходиться поруч з моїм місцем роботи, і візи там роблять швидко: сьогодні здав — післязавтра отримав. Рейс Київ-Відень триває рівно 1,5 години. Аеропорт ВєнаІнтернешнл вражає. Величезна споруда, можливо навіть більше, ніж весь вокзальний комплекс у Києві. Якимось дивом я не блукав і відразу потрапив до місця видачі багажу. Взагалі, аеропорт дуже класно побудований — ти просто ідеш і приходиш туди, куди тобі потрібно, без блукань камерами схову і туалетами. От і я відразу вийшов до станції сіті-ейрпорт трейн, який за 15 хвилин і 9 євро відвіз мене до центру Відня.
|
 |
Де я відразу й заблукав. GPS не вмикався, тому я вирішив йти по сонцю. Не вийшло. По підрахункам, до готелю йти було десь півгодини, і я потопав пішки. Нє, напрям я обрав спочатку правильний. Але потім я збився. В історичному центрі ці штрасе вузькі і перехрещуються з всіляким гасе під будь-якими кутами. Хвилюватися я почав, коли вже стемніло, а я ще блукав, не маючи навіть уявлення де я. Виручила якась місцева парочка яка вказала мені вірний напрямок, коротше кажучи, в перший же день я обійшов майже весь центр і в готель потрапив лише затемно. Зате провів рекогнісцировку та вивчив місто.
Зайобаний перелітом, блуканням та тим, шо пропустив обід, я, замість відповіді на привітання адміністратора готелю відповів «ду ю спік інгліш»; на що отримав геніальну відповідь «Йєс, самтаїмз».
Наступного дня я шлявся Віднем. Дуже чисто, але в центрі смердить конячим гівном, тому що багато конячок, які у возиках катають туристів. Гівно швидко прибирають, але воно все одно смердить із спеціально відведених ящиків. А, взагалі, урн багато, тому ти не бігаєш в пошуку місця для утилізації зі сміттям, як жид по зберкассі. Газети висять у спецільних пакетах на стовбах. Хочеш новин — кидаєш 50 центів в копілку і витягуєш газету. Хоча можна витягнути і просто так. Така сама ситуація і в кірхах, тільки зі свічками. Хочеш поставити свічку — кинь якусь копійку в коробочку. Під оперою в підземному переході є знаменитий опєрний сортір — там на стінах фотообої з опери, звучать арії. Красота...
Сувеніри у всіх крамничках продаються стандартним набором: цукерки «яйця Моцарта», його ж портрети на чашках-сумках-футболках, шарманки з його ж мелодяіми, магнітики на холодильник і таке інше, але всюде — одне й те саме. Я купив отаку хреновіну, яка тепер висить на холодильнику. У Відні люблять велосипеди, для них є свої доріжки, переходи (чи переїзди) та навіть світлофори. Я відразу не роздуплився, ходив по велосипедним доріжкам (тому що там пішоходів менше), за що майже був збитий велосипедистом. Дивлячись на афіши у Відні, розумієш, що «до Європи нам ще срать і срать», у них всюди були афіши з Пікасо, а у нас — комікі-трансвестити для гєронтофілів «нові руссіє бабкі». І, незважаючи на вибори в Австрійстій якісь-там-таг, на вулицях ніхто не размахував прапорами партій та політичних блоків.
Відвідуючи один з культирних центрів Старого Світу, я просто не міг ен збагатитися духовно, і тому один день я провів у музеях. Був у музеї годинників, подивився картини Пікасо, та побував у музеї сучасного мистецтва (MUMOK). Пікасо, це, канєшна, круто, але МУМОК справляє неабияке враження. Це будівля з чорного базальту без вікон, має три чи чотири поверхи вверх та стількі ж вниз і всередені оздоблена лише сколом та бетоном. Чимось нагадує місце, де жив робот Вертер з фільму «Аліса, мєлофон у мєня».
Там багато чого цікавого, як, наприклад, картини Єнді Ворхола, чи ось така аццька машинка яка вже не одне десятиріччя кожну годину лякає відвідувачів какафонією звуків протягом п'яти хвилин, бо насправді цей шедевр сучасного мистецтва є фісгармонією.
У Відні я знайшов те, що значно дешевше, ніж в Києві. Це книги та годинники. Заходячи в ці класні книгарні, розумієш, що ані ми, ані наші північно-східні сусіди вже не є «самою чітающою нацією во всьом міре». Нажаль. Наприклад, ось таку книжечку (фотоальбом, 350 сторінок) я купив за 60 гривень (450 гривень в квадраті на площі Слави), а от такий годинник — 590 грн. (замість 900 у фірмових магазинах столиці нашої батьківщини). В Відні знаходиться штабквартира ОПЕК. Для тих хто не знає що це, пояснюю — це збіговисько монополістів-нафтовидобувачів, які диктують всьому світу ціни на нафту. А ще у 1975 році в цю штабквартиру увірвався відомий терорист Ілліч Рамірес Санчес Карлос Шакал і захопив у заручники більше 60 осіб.
Ще у Відні є філіал ООН. Я хотів птрапити туди на екскурсію і погамселити кєдом по трибуні, але туди пускають тільки організовані групи. Тому трибуна ООН лишилась несплюндрованою моїми кєдами. Оскільки я майже не сидів по кабаках, а тільки й робив, що шлявся, то під кінець перебування, я настільки вивчив центральну частину міста, що навіть розповідав туристам куди і як пройти, заодно і підтягнув німецьку.
Прикольний громадський транспорт у Відні — електроавтобуси; щоб зайти в вагон метро, треба дьоргати за ручку, тільки тоді відчиняться двері; в метро сидіння, як у нас в маршрутках, а в маршрутках, як у нас в метро; а трамваї безшумні і розроблялись вони в дизайнбюро Порше. І всюди знаменитий «вєнський квартєт».
У парку Зігмунда Фройда була акція «Ведмеді дружби»; чи «Ведмеді — посланці миру». Навколо фонтану стояли однакові фігури ведмедів, які розфарбували сини і дочки різних народів світу. Під ведмедя, розмальованого дочкою Казахстану, хтось дбайливо підклав журнал зі статтєю про відомого казахського журналіста Бората Сагдиєва. Я цей натюрморт не сфотографував, але зняв на камеру. Скріншоти:
Загалом, Відень зі своїми кав'ярнями, пивом, вином, книгарнями, блакитним (дійсно блакиним) Дунаєм, вузькими штрасами-гасами, велосипедами, старовинними автомобілями, коняками, імператорськими помешканнями, поліцейськими (які кричать велосипедисту: «Йоп, не випєндрюйся, тримайся руками за кермо!»), годинниками, великою кількістю скульптур, штабквартирою ОПЕК, оперою, Мкзеемсквартир, де є магазин зі старими електронними іграшками від денді і до «ну, пагаді!», та ще багато чого іншого справляє дуже позитивне враження міста, в яке хочеться повертатись.
|
|
