Крім путівника необхідними складовими нашої подорожі стали система супутникової навігації GPS, карта автошляхів України, карта Тернопільської області та білі «Жигулі» шостої моделі.
Перший відрізок нашого маршруту пролягав по трасі Київ-Житомир. Проїхавши через славне місто Житомир і по дорозі не встигши сфотографувати його архітектурні особливості, можливо, тому, що поспішали і дослідження цього обласного центру не входило в наші плани. Про те, що ми в самому центрі міста, ми здогадалися, коли побачили пам’ятник Леніну.
Ле-нін.
Від Житомира ми поїхали навпростець по дорозі обласного значення до автошляху Біла Церква – Кременець. Там перед нами з’явилося авто зі свинею в причепі. Ми знали про особливе ставлення до цієї тварини в наших людей, але щоб для неї виділяли окремий причіп, а не просто саджали в машину, то такого ми не очікували. Ми її сфотографували і досить вірогідно, що для тієї свині ця фотка була останньою.
майбутня ковбаса
В одному з райцентрів ми придбали альбом Ані Лорак, з піснею «Розкажи». Через те, що всі інші носії музикальної інформації ми забули вдома, цей альбом теж став складовою нашої подорожі, який ми прослухали безліч разів протягом дороги туди й назад. Тому що магнітофон не хотів віддівати нам касету.
Першим пунктом на нашому шляху, що мав для нас туристичну цінність був Кременець — райцентр Тернопільської області з Єзуїтським храмом, церквами, і руїнами фортеці на горі над містом.
Західна Україна вразила привітними, доброзичливими людьми та цінами. Тож смачно попоївши ми завели машину і подерлися на ній вгору по серпантину до фортеці. Заплативши п’ять гривень за в’їзд на машині, ми нарешті опинилися біля першого пункту призначення. Від самої фортеці не дуже багато лишилося, проте звідти відкривався пречудовий краєвид на Кременець та його околиці.
Руїни замку Бони.
самого замку майже не залишилось, зате вид на містечко чудовий
вид з гори на Кременець
панорама. відкривається в новому вікні.
Від Кремінця ми вирушили до відомого ще з часів Хмельницького славного міста Збараж. Там ми відвідали старовинний замок, а в ньому музей. Точніше там було декілька музеїв: історичний, живопису і зброї. Побачили глибокий колодязь та спустилися до камери тортур.
вхід в замок
макет замку в музеї.
(нажаль, Сергій засвітив плівку, а в цифровому фотоапараті здохла батарейка, тому лише макет)
Заночувати було вирішено в файному місті Тернопіль. Оселилися ми в готелі, що був названий на честь цього самого міста та мав ще той старовинний номенклатурно-радянський дух. Ми погуляли по місту, перейшли через озеро парком на Дружбу (дякуючи творам Анатолія Дністрового, ми вже мали деяке уявлення про Тернопіль).
На тій же дружбі я спробував особливості місцевої кухні «Крученики зі свинячим мозком». Сергій чомусь відмовився, а мене дуже потішив цей витвір кулінарного мистецтва.
Варто відмітити, що все це мало місце в місяці липні, наша збірна брала участь в чемпіонаті світу з футболу в Німеччині і в цей самий день мав бути матч 1/4 фіналу Україна — Італія.
Місцем перегляду ми обрали можливо наймодніший тернопільській заклад — боулінг-клуб «Алігатор». Симпатичні дівчата-офіціантки були вдягнені в футболки збірної України. Ми ще встигли зіграти півгодинки в боулінг. Між таймами проводився конкурс, хто вгадає остаточний рахунок матчу, але ніхто так і не вгадав. Я ж запиваючи абсент пивом, дивився як наша збірна програла 0-4. Та ми й не дуже засмучувалися, бо Україна нарешті потрапила на чемпіонат світу, та ще й вийшла з групи.
На наступний день першою нашою зупинкою після Тернополя було селище Скалат, Підволочиського району, де знаходився кам’яний замок, збудований 1630-го року. Його башти і стіни досить непогано збереглися, всередині ж паслися корови та кури.
Скалат.
збереглися входи в підземелля
Дали був ще більш віддалений від туристичних маршрутів і того, що можна назвати автошляхами, замок Каліновських в селі Сидорів, Гусятинського району. Достеменно дата його побудови невідома, проте архітектура вказує на другу половину ХVI століття. Лишивши машину в селі біля костьолу, ми пішли до замку, проте піднятися до нього було ще тим завданням, бо майже з усіх боків він оточений невеличкою річкою. Проте нам все вдалося, і ми зробили ці чудові фотографії.
костьол був зачинений, всередену ми не птрапили
цей газон не стрижений, це його так качки з гусями пооб’їдали
пробратися в середину замку (та й підійти до нього) важкувато,
зберіглися ще залишки неприступності
вид з замку на костьол з охайним газоном
це, начеб-то, ІІ поверх замку, а ще і підвал є
всередині замку
Далі були руїни фортеці в Бучачі, де на нас напали свійські гуси.
руїни в Бучачі
лишилися самі стіни і охайний газончик
гуси, які врятували Рим, атакують нас
вид на Бучач із замку
Потім Язловець з фортецею з арками й ходами, а також покинутим, але від того ще більш загадковим костьолом.
Від Бучача до Язловця ми постійно зустрічали одну й ту саму групу польських туристів. Було таке враження, що вони нас переслідують, чи ми їх.
костьол в Язловці
це пам’ятка архітектури (чи історії) але за нею ніхто не доглядає
незважаючи ні на що, костьол зберігся досить непогано
всередені
додати трохи ліан і можна знімати «Лару Крофт ІІІ»
зберіглося декілька фресок
замок в Язловці — стіна і дофіга різних вікон
вид із замку
всередині деілька поверхів, багато кімнат і темних коридорів
Золотий Потік.
(це не замок, тут раніше був суд і прокуратура)
а оце замок
тут в різні часи було гестапо, міліція, тюрма, будинок піонерів...
В цей день ми ночували на турбазі в лісі , це був крайній південь Тернопільської області, де вже починаються Карпати. Назви тієї бази вже не пам’ятаю та вона знаходиться в 5 кілометрах від села Скоморохи. Зручні компактні будиночки, природа, гірське повітря, річка, підлітки, що роблять шашлик і слухають Таліту Кум — ось такою нам та база запам’яталася.
Наступного дня ми вже поверталися до Києва, по дорозі заїхали на збережену майже в ідеальному стані фортецю в Меджибожі, Хмельницької області.
вежа зліва повністю відреставрована — 4 поверхи, багато сходів і галерей
вид із вежі на каплицю
багато років тому в неї влучила блискавка і шпиль зігнувася
ще раз каплиця
замок зараз поступово реставрують, хоча це і не помітно з першого погляду
це якась гаргулія з горшком
стіни замку
замок і знову охайний газончик
(майже Англія)
панорама, відкривається в новому вікні
|
